ФорумФорум  КалендарКалендар  ДопомогаДопомога  ПошукПошук  Список користувачівСписок користувачів  ГрупиГрупи  ЗареєструватисьЗареєструватись  ВхідВхід  

Частка | 
 

 Фанфік "Форт"

Попередня тема Наступна тема Донизу 
АвторПовідомлення
Lana
Адміністратор
Адміністратор
avatar

Сообщения : 178
Корейчики : 391
Камсаамніда : 28
Дата регистрации : 03.08.2014
Откуда : Україна

СтворюватиТема: Фанфік "Форт"   Нд 25 Січ 2015 - 16:56

[Ви повинні бути зареєстровані і підключені , щоб побачити посилання]

НЕ РОЗМІЩУВАТИ НА ІНШИХ САЙТАХ БЕЗ ДОЗВОЛУ АВТОРА!
ПОВАЖАЙТЕ ПРАЦЮ І АВТОРСЬКЕ ПРАВО ІНШИХ!
Дякуємо за розуміння!


НАЗВА: "ФОРТ"
АВТОР: Lana
РЕДАКТОР: ДЯКУЮ, Charmy, за редакцію, натхнення та підтримку!
ПЕРСОНАЖІ: Тек Чжон-Рік (ОЧП), Ніколь Тек (ОЖП), Злата Міятович (ОЖП), Софія Легранд (ОЖП), П'єр Легранд (П'єр Рішар), Мінору (Ю Синхо), Сон Чжунгі на прізвисько Кемп (Сон Чжунгі), Чон Донхьок (T.O.P), Кім Сану (ОЧП), Чан Намхьон (ОЧП), Ямада Сатоші (ОЧП), Юкіо Кімура (ОЧП), Лі Квансу (Лі Квансу), Ван Гюрі або Лілу (ОЖП), Ван Мінчже (ОЧП), Лі Місук (Лі Місук), Кім Чжичжон (ОЧП), Ан Хансон (ОЧП), Кан Чжихван (Кан Чжихван), Юн Шиюн (Юн Шиюн), Кім Чжесан (ОЧП), Со Чживон (ОЧП), Кім Санчжон (Кім Санчжон ), Девід МакІнніс (Девід МакІнніс) та ін.
РЕЙТИНГ: NC-17
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: може мати місце OOC
ЖАНР: драма, детектив, екшн, соціальна тематика, політика, романтика, гумор
РОЗМІР: максі
СТАТУС: в роботі

ВІД АВТОРА

Історія людини, що живе в "клітці".



Востаннє редаговано Lana (Пн 2 Травень 2016 - 13:33); всього редагувалось 13 раз(и)
На початок Донизу
Переглянути профіль користувача http://clubfate.ukrainianforum.net
Lana
Адміністратор
Адміністратор
avatar

Сообщения : 178
Корейчики : 391
Камсаамніда : 28
Дата регистрации : 03.08.2014
Откуда : Україна

СтворюватиТема: Re: Фанфік "Форт"   Вт 27 Січ 2015 - 11:30

ПРОЛОГ

Дно океану здригнулося від сильного поштовху. Підземні вибухи шматували надра острова, що темною плямою в'ївся в сутінки.
Від берега відпливала яхта з двома пасажирами на борту. Один з них, з поміченою шрамом щокою, стояв і з відразою дивився на сотнями проклятий берег – зашкарублий, смердючий, вкритий пліснявою жорстокості та брехні. Серце виштовхувало в кров гірку отруту гніву, а пам'ять не давала жодного шансу для співчуття та жалю. ВІН вже не розрізняв, чи то чорні хмари затягують небо, чи це ЙОГО власна ненависть згущається над ним, клекоче, піднімає бурю, дратує хвилі, що сходять піною, як скажені пси, гуркоче та врізається в горизонт кривими лезами блискавок. Вітер, як божевільний, носився вздовж і впоперек, руйнуючи все на своєму шляху. Він боляче ляскав у груди, ніби намагався вибити душу, шмагав по обличчю, рвав одяг, до сліз різав очі, завиваючи вовчою люттю.
- Зараз злетимо у повітря! Ми не встигнемо відійти! - другий втікач перекрикував ураган, намагаючись витиснути з яхти все, на що та була здатна, і з останніх зусиль утримував штурвал, що відмовлявся коритись.
«Коли ж буде вибух? - весь час билось у мозку. - Ну ж бо... Час!» Але нічого не змінювалось. ВІН поглянув на розпечений грозою горизонт. «Все такий же розмитий, як і колись...» - подумав, намагаючись не піддатись розпачу.
Раптом величезної сили поштовх збив з ніг обох друзів, і вони покотилися по палубі. Яскравий спалах засліпив очі. В наступну мить пролунав гучний вибух. З водяної прірви, як привид-гігант, виріс п'ятиметровий вал і одним могутнім ударом перевернув яхту. Потужна сила океану жадібно зжерла її, ненаситно ковтнувши в безодню...

_________________
Міно: - Я такий щасливий, - мрійливо. - У мене є група, ми дебютували, тепер якась графоманша пише про мене фанфик. Не життя, а пісня.
T.O.P: - Угу, - звів брови, покосившись на нового товариша і тепер колегу. - Подивимось, що ти заспіваєш після дебюту в першому її фанфику.

T.O.P.L.A.N.A
На початок Донизу
Переглянути профіль користувача http://clubfate.ukrainianforum.net
Lana
Адміністратор
Адміністратор
avatar

Сообщения : 178
Корейчики : 391
Камсаамніда : 28
Дата регистрации : 03.08.2014
Откуда : Україна

СтворюватиТема: Re: Фанфік "Форт"   Пн 2 Травень 2016 - 13:32


15 липня 1998 року.
Банкя, Болгарія.


Він розмазав горизонт.
Карі розкосі очі звузилися, невдоволено розглядаючи зелені лінії олійних фарб, які так безцеремонно змішались зі світло-блакитними. Поклавши пензлик, хлопчик зиркнув убік рівнини, на якій розсипалися білі з червоними дахами будиночки невеликого міста Банкя.* Погляд вивчав кожну деталь. Полотно на мольберті, немов фотографія, відображало краєвид, розстелений на підніжжі гори. Юний художник майстерно намалював рідні місця, але горизонт чомусь злився в одну розмиту лінію, і від цього у хлопчика з'явилося неприємне відчуття роздратування. Він так старався намалювати пейзаж, і одна проста деталь все зіпсувала.
Вирішивши, що натхнення пішло геть і повертатися навіть не думало, юний художник акуратно поклав фарби і пензлики в мольберт, полотно спакував в спеціальну коробку і почав спускатися в місто.
Чому так вийшло?
Всю дорогу до невеликої церкви, що знаходилася на околиці, думав, як так зміг зіпсувати картину. Помилка була такою, що її можна було виправити, але чомусь, як би він не намагався перемалювати, фарби знову змішувалися і горизонт видавався розмитим.
Від думок відволікло чиєсь скиглення. Поглянувши на узбіччя дороги, побачив дівчинку, яка сиділа на землі. Поряд лежав велосипед, а з розбитих колін сочилася кров. Хлопчик не вагаючись підійшов і сів поруч. Мовчки оглянувши рани, почав діставати щось із сумки. Дівчинка, витираючи сльози, здивовано поглядала на дивакуватого хлопця, який не вважав за потрібне навіть словом обмовитись. Він у цей час витягнув клітчатий охровий носовичок і, намочивши його водою, заходився обтирати шкіру навколо рани.
- Ой, - відсмикнула ногу. - Боляче.
Не звертаючи уваги на її слова, хлопець витер кров і, підвівшись, підняв велосипед.
- Сама йти зможеш? - йому не дуже хотілось говорити, тому що думки були зайняті іншими турботами.
Спробувавши встати, дівчинка, скривившись, знову сіла на землю.
- Болить... - прошепотіла, і по щоках знову полилися сльози.
Зітхнувши, хлопчик підійшов і простягнув руку. Дівчина несміливо відповіла на жест допомоги, крадькома поглянувши на майже свого ровесника. Майже, тому що він видався їй трішки старше за неї. «Які теплі долоні», - підмітила зніяковіло.
- Де ти живеш? - однією рукою спробував взяти свої речі, а іншою утримати велосипед.
- Недалеко від церкви.
Він здивувався, адже теж жив там, але дівчинку бачив уперше.
- Ми днями переїхали сюди, - відповіла, помітивши його сум'яття.
Він, нічого не сказавши, пішов по краю дороги.
Мовчав.
- Я вже було подумала, що ти глухонімий, - несміливо підколола небалакучого хлопця, бажаючи зав'язати розмову.
Він строго поглянув на дівчину, яка кульгала поруч, і несподівано для неї його губ торкнулася посмішка, через що на щоках з'явилися ямочки. «Який симпатичний», - почала вона придивлятись до нового знайомого. Зовнішністю хлопчик сильно виділявся серед місцевих жителів і все через азіатські риси обличчя, що робили його ще більш загадковим в очах дванадцятирічного підлітка. Але те, що він був таким мовчазним, змушувало дівчинку думати, ніби вона взагалі йому не симпатична, і це було прикро.
- Вибач, що я нав'язалася... - знову порушила мовчання.
- Нічого, - тільки й відповів, але не грубо, як вона чекала, а м'яко.
- Ти малюєш? - глянула на мольберт.
- Трішки, - міцніше стиснув свої речі і знову крадькома глянув на дівчинку.
- Ось мій будинок, - вказала на невелику садибу з червоними трояндами.
Хлопчик провів її до воріт і віддав велосипед.
- Дякую, - посміхнувшись, сором'язливо поправила довге каштанове волосся.
- Наступного разу будь обережною.
У такому віці юність спілкується несміливо і боязко. Він же дивився на неї досить впевнено і спокійно, що ще більше бентежило її.
- Бувай, - попрощався, зібравшись йти.
- Стривай!
Озирнувшись, він з запитанням поглянув на нову мешканку невеликої симпатичної садиби.
- Як твоє ім'я?
- Чжон.
- Гарне, - посміхнулась.
- Звичайне, - знову намірився йти.
- А мене Златка, - крикнула навздогін.
- От у тебе гарне, - злегка посміхнувся і все ж таки пішов далі.
Злата надула червоненькі, як стигла вишня, губи і розлючено дивилася у слід новому знайомому. Там, звідки вона приїхала, її вважали дуже милою і симпатичною, захоплювалися нею і носилися, як з дорогоцінним злитком золота. Вперше хтось настільки байдуже поставився до неї. І найбільш прикрим було те, що цей «хтось» їй сподобався. «Цікаво, де він живе?» - думала блакитноока дівчинка, все так же спостерігаючи за новим знайомим. Яким же було її здивування, коли він, пройшовши три двори, звернув і попрямував до високих зелених воріт.
- Ми сусіди? - радісно сплеснула в долоні.
Куди і смуток подівся.
А Чжон все думав про малюнок. Він йому спокою не давав. У дворі хлопець застав матір і дванадцятирічну сестру Ніколь, які сиділи за столом. Обидві, весело про щось розмовляючи, ліпили пиріжки.
- Як добре, що ти повернувся! - радісно вигукнула світловолоса жінка. - Батько зайнятий, нарубай дров для каміну. Сьогодні у нас будуть гості.
До вечора нижній поверх затишного будинку наповнився ароматом різної смакоти. Господиня дружного сімейства відмінно готувала, щоразу балуючи своїх домашніх новими стравами. Ніколь дуже хотілося бути схожою на неї, тому вона завжди вертілася біля матері, намагаючись у всьому їй допомогти. Зараз вони, наспівуючи дитячі пісні, нарізали овочі для салатів. Чжон в цей час був з батьком. Обидва сиділи навпроти картини, яку хлопчик намалював, і уважно роздивлялися полотно.
- Я не знаю, чому так вийшло, - насупився юний художник. - Горизонт малювати найпростіше...
- Але сам пейзаж вийшов добре, - зауважив батько, високий, міцний кореєць армійської виправки.
- Дивно... - Чжон підійшов до намальованого і торкнувся розмазаної лінії.
- Що саме? - поглядав на сина.
- Хлопчики, поставте до столу стільці, - вийшла з кухні господиня і, прямуючи з салатами у вітальню, скуйовдила Чжону волосся. - М-м-м, як красиво! - зупинилася, побачивши пейзаж. - Ти вже намалював? Але... - нахилившись, придивилась до лінії горизонту.
- Я знаю, що все зіпсував, - трохи почервонівши, прошептав роздратовано хлопець і сів біля батька.
- Та ні, - спробувала заспокоїти сина, який любив, щоб усе у нього було чітко і правильно. - Сама картина дуже гарна, тільки потрібно буде підправити горизонт.
- Ліліан, що так смачно пахне? - принюхався чоловік до апетитних салатів.
- Скоро дізнаєшся, - ласкаво вщипнула його за щоку і пішла у вітальню.
Чоловік простежив за нею, зберігаючи на губах посмішку. Чжон глянув на тата, схожого зараз на закоханого студента. Відносини батьків не були подібні до тих, які хлопчикові доводилося бачити в інших сім'ях. Його батько і мати були немов закохані підлітки. Ніби тільки почали зустрічатися і їхні почуття не встигли скиснути під впливом сімейної рутини. Два ніжних закоханих товариша - так бачив їх Чжон. Навіть сварилися з ноткою комізму. Обидва самі по собі були серйозними і строгими, але тільки но опинялись одне з одним в сімейному колі, як відразу перетворювались на завзятих вигадників і перетворювали своє життя і життя дітей в веселу пригоду.
- Мила Ліліан, мені б ще лимончику, - захотілось зачепити дружину хитро усміхненому колишньому офіцеру корейської армії.
- Милий Кьонхо, лимончик вже давно на столі, і якби ти послухався мене і поставив стільці, то це б помітив, - відкинувши з плеча довгі хвилі золотистого волосся, відповіла жінка і, підморгнувши, зникла на кухні.
- Гаразд, пішли стільці ставити, - усміхнено сказав батько.
Ближче до сьомої вечора почувся стукіт у двері. Чжону гості були незнайомі, окрім однієї персони.
- А це моя донька Злата, - представив низенький бородатий чоловік своє чадо.
- Яка миленька, - погладив дівчинку по голові Кьонхо.
- Ваші дітки теж дуже гарненькі, - солодко підмітила повненька жінка, поглядаючи на Ніколь і Чжона, які стояли осторонь.
- Добрий вечір, - вклонилися брат з сестрою.
- І такі ввічливі, - додала жінка.
- Проходьте, - запросила Ліліан.
Пів вечора дорослі розмовляли про політику і якісь незрозумілі для дітей проблеми. Чжон не особливо вслухався в їхню бесіду, мріючи швидше потрапити до себе в кімнату і почати читати книжку. Не любив гучні зібрання. Тим більше, що це нове сімейство йому не дуже подобалось.
Злата постійно поглядала на хлопчика, намагаючись хоч якось привернути його увагу. Не діждавшись бажаного, вирішила подружитись з його сестрою.
- Тобі теж дванадцять? - радісно запитала Ніколь.
- Так. Буде чудово, якщо я потраплю в твій клас, - намагаючись бути веселою, відповіла Злата.
- Чжон, уявляєш, вона моя однолітка і ми зможемо разом вчитись, - смикнула мовчазного брата дзиґа. - До речі, а йому чотирнадцять, - сказала новій подрузі. - Не такий вже дорослий, а поводиться, як старий буркотун.
Її брат промовчав і налив собі молоко.
- Не звертай на нього уваги, - взявши Злату за руку, прошепотіла Ніколь. - Насправді він дуже добрий і хороший, просто іноді буває букою, - тьопнула Чжона по плечу, через що хлопчик ледь не розлив на себе молоко. - Ой, вибач, - залилась сміхом.
Хлопець строго подивився на сестру, але знову не промовив ні слова.
- Нічого страшного, я не ображаюсь, - відповіла Злата, намагаючись бути дуже вихованою.
Але, схоже, Чжону дівчаче зібрання почало набридати ще більше, ніж нескінченні розмови про політику.
- Діти, не хочете пограти біля каміну? - запропонувала Ліліан. - Я вам зараз приготую солодощі.
- А ми хочемо з вами посидіти, - вередувала Ніколь.
- Пішли, - підвівшись, Чжон потягнув сестру за руку, зауваживши, що дорослі хочуть поговорити без дитячої аудиторії.
- Але чому? Не хочу, - вперлася Нікі.
- Дивіться, що я вам приготувала, - Ліліан, трохи затримавшись на кухні, несла до столику біля каміна цілу тацю різних солодощів. - Налітай.
- Ух ти! - підстрибнула радісно Злата.
Дівчатка забули про вреднульки і почали розбирати гору смакоти, обговорюючи кожне тістечко і цукерочку.
- Займи їх, добре? - прошепотіла мати Чжону і усміхнено погладила по волоссю.
Чомусь хлопчикові здалося, що вона була сумною, хоч і намагалась постійно посміхатись. Її красиві сині очі були злегка вологими. «Вона плакала на кухні?» - раптом прийшло на думку Чжону. Тривога, що мучила його останні пару днів, зросла. Нічого не запитуючи, він мовчки кивнув і сів біля бринівших сміхом дівчат.
- Чжон, хочеш цукерку? - простягнула йому сестра шоколадного ведмедика.
Він мовчки взяв його, тільки б догодити Ніколь.
- А ось дуже смачне малинове тістечко, - ніяковіючи, сказала Злата, вказуючи на красиве кондитерське диво.
- Спасибі, я вже наївся, - ввічливо відмовився, поглядаючи на серйозних батьків та їх гостей.
Не часто побачиш матір і батька з такими стурбованими обличчями. Щось сталося і від цього неприємно стискалося серце. Було відчуття, що він сидить на пороховій бочці, яка ось-ось має вибухнути.
- Ну, візьми! Не будь таким вредним! - почув примхливий голос сестри.
Вона тицьнула йому під ніс велике малинове тістечко. Довелося взяти.
- Чому ти його не їси? - Знову бурчала Нікі.
Чжон відкусив від тістечка і запив теплим молоком. Крем здався дуже гірким, але чи то від того, що він був з чорним шоколадом, чи то від того, що на душі було несолодко.
- А ти граєш на піаніно? - причепилась Ніколь з розпитуваннями до Злати.
- Ні, я не вмію, - вкотре почервонівши, відповіла юна гостя.
- Правда? - здивувалась, ніби не вміти грати - це так дивно. - А ми з братом на багатьох інструментах граємо. Хочеш послухати?
- Так, - зраділа дівчинка.
- Бери саксофон, - скомандувала братові і сіла за піаніно, що стояло в кутку.
Тільки б розважити сестру, Чжон слухняно дістав інструмент і став біля каміна. Злата стиснула губи, із захопленням дивлячись на хлопчика. Незважаючи на холодне відношення до неї, він подобався їй все більше і більше.
Тендітні пальчики Ніколь, на мить завмерши над чорно-білими клавішами, торкнулися їх і повітря збагатилось красивою мелодією, з якою злилися звуки саксофону.


Всі, хто говорив за столом, притихли. Ліліан стиснула серветку, стримано дивлячись на своїх дітей.
- Ваші син та донька дуже талановиті, - зауважила мама Злати.
- Ви перебільшуєте, - скромно посміхнулася Ліліан. - Якщо їх не змушувати вчитися, самі вони рідко проявляють ініціативу.
Жінка не любила хвалитися і, хоча бачила, на що здатні її дійсно талановиті діти, ніколи про це не кричала на всі сторони.
- І, до речі, дуже красиві, - усміхнулась жінка. - Вони дуже схожі на своїх батьків.
- Спасибі, місіс Міятович, - Ліліан почала наливати гостям чай. - Ваша дівчинка мене зачарувала. Не зустрічала настільки добре вихованих дітей. Наша Ніколь справжня шибайголова.
- Ну що ви! - розсміялась місіс Міятович. - А з вигляду таке миле дитя.
- Ви ж бачите, яка вона круть-верть.
- Зате ваш син не виглядає на свої чотирнадцять років, - зауважив містер Міятович. - Серйозний і розважливий молодий чоловік.
- Йому ще багато чому треба навчитись, - підтримуючи скромну політику дружини, відповів Кьонхо. - Занадто впертий.
- Ви справді дуже суворі до своїх дітей...
Серйозна розмова за столом на деякий час була перервана більш приємним сімейний обговоренням, але незабаром знову повернулась і на обличчях дорослих з'явилася та сама сіра тривога.
Ніколь і Чжон дограли і Злата, не шкодуючи долонь, зааплодувала, захоплюючись їх умінням музикувати.
- Хто навчив вас грати? - запитала у Чжон, але відповіла Ніколь, яка не приховувала самовдоволення, що вона така розумничка і так багато всього вміє.
- Нас всього вчать наші батьки. Вони багато чого вміють, - хвалилася вона. - А чому вчать тебе твої тато і мама?
- Ну... - зам'ялася Злата і знову зніяковіла. - Вони нічого такого не вміють...
- Що правда? - здивувалася сестра Чжона. - Шкода.
- Я вишивати вмію, - ожила Злата.
- Але вишивати всі дівчатка вміють. Це звичайне заняття. Дивно було б, якби ти не вміла.
Ці слова зовсім засмутили юну гостю. Їй особливо було соромно перед Чжон, який здавався таким розумним і тому строгим.
- Я ще шити вмію... Ось цю хустинку я сама пошила, - показала біленький квадратик з рюшами.
- Хм... Непогано, - покрутила носом Ніколь, оцінюючи роботу. - А ми з мамою всі ці подушечки вишили, - вказала на диван, де стояли в ряд візерунчасті красуні. - А ще он ту скатертину на столі.
Ніколь почала перераховувати все, що зробила разом з матір'ю. Чжон випростався і прокашлявся, на що сестра особливо не звернула уваги і продовжила свої хвастощі. Хлопчик крадькома глянув на зажурену Златку. Губи її почервоніли через те, що вона їх постійно, нервуючи, кусала, а блакитні очі ось-ось були готові наповнитися сльозами. Чжону в цей момент стало шкода дівчинку. Вона стримано слухала його сестру і навіть словом не обмовилась, щоб докорити її або почати сперечатись. Це йому сподобалось, і навіть сама дівчинка після цього здалася приємнішою. Захотілося захистити її від зарозумілості Ніколь.
- А я вишивати не вмію, - раптом перервав тріщання сестри дивною заявою, аби розрядити обстановку.
Ніколь, помовчавши, хмикнула і розсміялася.
- Але ти ж хлопчик, звичайно, не вмієш, - знайшлася його сестра.
- Але я вмію готувати, - глянув на Злату.
Він чув, як місіс Міятович хвалила доньку, що та допомагає їй на кухні.
- Ти вмієш? - Запитав зацікавлено.
Юна гостя, зрадівши, кивнула і посміхнулася.
- Кожна дівчинка вміє. Що тут такого? - не особливо здивувавшись, сказала Ніколь.
- Але не кожна смачно, - підкреслив Чжон.
- Ну, це так, - погодилася сестра, глузливо глянувши на сором'язливу ровесницю, наперед вже будучи впевненою, що її кулінарія куди краще. - Мене мама багато чому вчить і всім подобається те, що я готую.
- Тільки якби ти не пересолювала, було б краще, - підколов її усміхнений брат.
- Що? - образилась Нікі. - Це коли таке було?
- Частенько.
- Ти брешеш! - накинулась на брата з кулаками, а той, регочучи, разом з нею повалився на диван.
Злата захихотіла, прикриваючи личко рученятами. Усміхнений Чжон їй подобався куди більше серйозного та мовчазного. Він був дуже схожий на свого батька, особливо коли посміхався і на щоках з'являлися ямочки. Златка спостерігала за ним, намагаючись сповна насолодитись кожною секундою веселого моменту, коли хлопчик видавався не таким суворим. «От би він завжди таким був. Гарненький», - думала дівчинка, злегка червоніючи від подібних думок.
- Я готую краще за всіх! - торочила Ніколь.
- Гаразд, гаразд! - сміявся Чжон. - Краще, так краще. Як скажеш.
- Я хочу, щоб ти вибачився!
- Та за що мені вибачатись? - не переставав зачіпати її.
- Ти сказав, що я погано готую! Мама, - згадала про свою захисниці, - Чжон каже, що я погано готую! - почала вередувати Нікі.
Ліліан, вирвана з серйозної розмови, не відразу змогла зрозуміти, про що лементує її донька. На лобі жінки виднілася маленька зморшка, що з'явилася від похмурого настрою.
- Так нечесно! - продовжувала Ніколь. - Я добре готую! Ти ж мене всьому навчила.
Нарешті жінка змогла повернути собі посмішку і підійшла до дітей.
- Звичайно, добре, - сівши поруч, посадила дочку на коліна і поцілувала в щоку. - А хто каже, що ти погано готуєш? Чжон? - весело розтріпала волосся сина.
- Він такий противний! - Ніколь вдарила брата по спині, чим викликала з його боку нову порцію сміху. - Яким же вредним він часом буває!
- Не можна сваритися, - Ліліан притримала руки доньки. - Ви завжди повинні бути дружніми, запам'ятайте це.
У її словах Чжон почув невеселі нотки, і він знову занурився в погане передчуття. Хлопчик поглядав на маму, яка ніжно цілувала в щоку розсерджену доньку. Жінка була такою красунею. Чжон інколи видавалось, що вона сама чудова у всьому світі. Авжеж, так про батьків говорять всі діти. Але коли він дивився на своїх, то відчував найтепліше почуття любові та поваги. Йому дуже хотілося бути схожим на них.
Вечірні сутінки за вікном покривалом легенько лягали на втомлену після довгого дня землю. На небі висипалися з мішка ночі золотисті іскорки, які оточили блідий серп місяця. Ніщо не віщувало бурю, про яку попереджали синоптики.
Ближче до десятої вечора гості зібралися додому. Найбільше не хотілося йти Златі. Коли прощалися, вона постаралася стати ближче до Чжона. Хлопчик знову був серйозним і замисленим, але на прощання все ж подарував їй усмішку і м'яке: «До побачення».
Прибирали зі столу всією сім'єю. Ніколь встигла за традицією розбити тарілку і тут же розревітися.
- Чи ти не порізалась? - Чжон підійшов до заплаканої сестрі і почав оглядати її пальці.
- Вона сама вислизнула, я не хотіла, - виправдовувалася дівчинка.
- Іди, помий руки, я сам зберу.
- Мама зараз буде лаятись, - прошепотіла братові, сьорбаючи носом.
- Не буде. Коли вона на тебе кричала?
- А раптом зараз буде.
Хлопчик мовчки прибирав, не бажаючи даремно відповідати на дурниці сестри.
- А ти чому наговорив на мене купу гидоти? - раптом згадала про образу.
- Яку гидоту? - не дуже заглиблювався в суть її запитання.
- Про те, що я погано готую.
- Тобі ще багато чому треба навчитися перш, ніж хвалитися. І взагалі так робити погано.
- Я не хвалилася.
- Тоді як це можна назвати?
- А що поганого в тому, що я вмію щось краще за інших?
- Хто сказав, що краще?
- Ненавиджу тебе, - розсердилася і побігла в свою кімнату.
Чжон зібрав скалки і попрямував до виходу.
- Ти розбив щось? - вийшла з вітальні мати, несучи на таці брудний посуд.
- Так, тарілку, - не став звалювати провину на сестру.
- Ти знову покриваєш Ніколь? - слідом за матір'ю з'явився тато. - Недобре брехати батькам. І це по-перше. А по-друге, вона повинна вчитись сама відповідати за свої помилки. Січеш? - підійшовши до сина, вдаривши легенько його по носі.
- Так, - посміхнувся той і вийшов на вулицю.
- Якийсь він дивний останнім часом, - простежила за Чжоном Ліліан.
- Каже, що його не покидає тривожне передчуття, - насупився Кьонхо, забравши у дружини підніс.
Обидва пішли на кухню мити посуд.
- У хлопчика дуже розвинена інтуїція, - сумно зауважила Ліліан.
- Він взагалі особлива дитина. Це всі вчителі помітили. Часом мені здається, що він читає мої думки.
- Чжон дорослий не на свої роки і тільки це мене заспокоює. Ніколь зовсім ще дурненька, - прикривши рукою очі, втомлено видихнула. - Що тепер буде? Я боюсь за них.
- Ще нічого не відомо. Можливо, все обійдеться.
- Міятовичі сподіваються сховатись тут, але хіба це можливо? Якщо захочуть, нас на краю землі знайдуть.
- Ми повинні все прийняти з готовністю... - обійнявши дружину, Кьонхо ніжно поцілував її волосся. - Ми повинні бути сильними.
На порозі з'явився Чжон. Побачивши, що батьки обіймаються, зупинився, трохи розгубившись.
- Ми далі самі приберемо, - помітивши його, сказав батько. - Іди, відпочивай.
- Добре, - кивнув хлопчик і залишив їх наодинці.
- Думаєш, вони впораються? - притиснувшись до Кьонхо, прошепотіла Ліліан.
- Діти у нас молодці. Чжон не дасть скривдити ні себе, ні сестру. Вони витримають.
- Там, куди їх можуть забрати, не так легко вижити.
- У будь-якому випадку ми нічого не можемо змінити...
- Еге ж...
Чжон в цей час прийняв душ, помолився, до чого був привчений з раннього дитинства, і, забравшись під ковдру, нарешті добрався до книги.
Його читання було перервано стуком в двері. У спальню заглянув батько.
- Не спиш? - посміхнувся, підходячи до ліжка сина.
- Я ще трохи почитаю, - підвівся Чжон.
- Що за книга? - сів поруч. - М-м-м. «Над прірвою в житі», класика. Подобається?
- Дуже.
- Чому?
- Бо тут персонаж - звичайний хлопець з купою тарганів у голові, а не розумник, яких люблять зображувати багато письменників.
Кьонхо розсміявся, поплескавши сина по плечу.
- От вже ж любиш чіплятися, - зауважив він. - Міг би, як виростеш, стати хорошим літературним критиком.
- Навіщо мені це? - потираючи очі, сів поруч з батьком.
- Ну, ти ж полюбляєш у всьому порядок. Якщо автор починає дурити, ти його вмить ловиш на гарячому.
- Критикують тільки ті, хто сам нічого не вміє або не хоче вміти, інакше б справою зайнялися, а не крутили словом, як циган сонцем.
Відповідь сина повеселила батька.
- З тобою важко домовитись. Гаразд, здаюсь. Тоді ким би ти хотів стати, як виростеш? - запитав Кьонхо, ще посміхаючись через почуте від сина.
- Не знаю. Можливо, лікарем.
- Це благородна професія. Підтримую. А військовим, як я? Ну, або полісменом, слідчим, юристом? М?
- Ні, насильство - це не моє.
- Але правоохоронні органи теж рятують людей.
- Доведеться мати справу з жорстокістю, а мене це не приваблює.
Батько замислився, поглядаючи на сина. В його очах хлопчик помітив такий же смуток, як і у матері.
- Чжон, ми не знаємо, що може принести завтрашній день, - продовжив розмову Кьонхо. - Ким ми станемо і чим будемо займатися - цього ми теж не можемо передбачити. Все змінюється і часом не так, як нам хочеться. Я сподіваюсь на тебе і вірю, що ти виростеш гідним чоловіком, за якого мені не доведеться червоніти.
- Постараюсь, - хитнув ногами Чжон, знову потираючи очі.
Кьонхо, посміхаючись, підвівся і, знову поплескавши хлопчика по спині, пішов до дверей.
- На добраніч. До речі, - зупинився на порозі, - ми вирішили з матір'ю завтра влаштувати пікнік біля річки. Як на це дивишся?
- Було б чудово.
- От і я про те. Тому лягай спати, щоб завтра не заснув десь у траві.
Обидва розсміялися, і батько вийшов.
Чжон поклав книжку на столик і, вимкнувши світло, ліг. Сон не хотів лягати поруч. Думки відганяли його, і в результаті він ображено пішов геть. Хлопчик, ще трохи полежавши, знову увімкнув світло і продовжив читати, тільки б заглушити нав'язливе тривожне передчуття.



---------------------------------------
*Банкя - місто в Болгарії. Знаходиться в Міський області Софії. Є адміністративним центром району Банкя, громади Столична.
На початок Донизу
Переглянути профіль користувача http://clubfate.ukrainianforum.net
Спонсируемый контент




СтворюватиТема: Re: Фанфік "Форт"   

На початок Донизу
 

Фанфік "Форт"

Попередня тема Наступна тема На початок 
Сторінка 1 з 1

Права доступу до цього форумуВи не можете відповідати на теми у цьому форумі
Реліз-група ClubFATE :: ШУКАЄМО ТАЛАНТИ! СТОРІНКИ, ЩО НАДИХАЮТЬ! :: ФАНФІКИ та АВТОРСЬКІ ТВОРИ АЗІАТСЬКОГО СПРЯМУВАННЯ-