ФорумФорум  КалендарКалендар  ДопомогаДопомога  ПошукПошук  Список користувачівСписок користувачів  ГрупиГрупи  ЗареєструватисьЗареєструватись  ВхідВхід  

Частка | 
 

 "Батьківське тепло"

Попередня тема Наступна тема Донизу 
АвторПовідомлення
Lana
Адміністратор
Адміністратор
avatar

Сообщения : 175
Корейчики : 388
Камсаамніда : 28
Дата регистрации : 03.08.2014
Откуда : Україна

СтворюватиТема: "Батьківське тепло"   Вт 5 Серп 2014 - 2:25



НЕ РОЗМІЩУВАТИ НА ІНШИХ САЙТАХ БЕЗ ДОЗВОЛУ АВТОРА!!!
Поважайте працю і авторське право інших!
Дякую за розуміння!


НАЗВА: "Батьківське тепло"
АВТОР: Lana
РЕДАКТОР: Charmy
РЕЙТИНГ: PG
ЖАНР: гумор, сімейний
СТАТУС: завершено

_________________
Міно: - Я такий щасливий, - мрійливо. - У мене є група, ми дебютували, тепер якась графоманша пише про мене фанфик. Не життя, а пісня.
T.O.P: - Угу, - звів брови, покосившись на нового товариша і тепер колегу. - Подивимось, що ти заспіваєш після дебюту в першому її фанфику.

T.O.P.L.A.N.A


Востаннє редаговано Lana (Вт 5 Серп 2014 - 2:47); всього редагувалось 2 раз(и)
На початок Донизу
Переглянути профіль користувача http://clubfate.ukrainianforum.net
Lana
Адміністратор
Адміністратор
avatar

Сообщения : 175
Корейчики : 388
Камсаамніда : 28
Дата регистрации : 03.08.2014
Откуда : Україна

СтворюватиТема: Re: "Батьківське тепло"   Вт 5 Серп 2014 - 2:25

© 9 жовтня 2010 року. Свідоцтво про публікацію №21010091254

(09-10-2010)

- Синку, вставай! Ти запізнишся в інститут! – пролунав голос з кухні.
Юнак років двадцяти ліниво потягнувся в зігрітому сном ліжку і незадоволено відкрив одне око. Як не хотілося вставати. Добре, що сьогодні вже п’ятниця і попереду вихідні. Саме їх він чекав з нетерпінням весь тиждень. У його найкращого товариша сьогодні день народження і він запрошував усіх до себе на дачу.
- Коля, ти подивись, котра година, а ти досі в ліжку, - сказала миловидна жіночка, з’явившись на порозі спальні свого сина.
Юнак знову ліниво потягнувся. Треба було вставати.
Через півгодини він уже плівся до кухні, звідки розпливався по всій квартирі аромат смачного сніданку. Коля сів за стіл, підпер рукою голову і з незадоволеним обличчям думав про те, що йому треба якось висидіти півдня в інституті, ще й написати контрольну. Він важко зітхнув і глянув на стіл, де його чекав запашний сніданок.
- Я буду лише чай, - промимрив він і відсунув від себе тарілку з першою і другою стравою.
Мати швиденько піднесла йому запашну випічку.
- Візьми ось. Сьогодні встала раніше, щоб тобі зготувати. Батькові дуже сподобалось, навіть на роботу взяв.
Коля потягнув носом солодкий аромат і відчув, як розігрався його апетит, але виду не подав і, скрививши обличчя, ніби робив послугу, взяв одне печиво. У нього не було настрою, а коли його не було, він починав вередувати, як мала дитина. Так от поснідавши, він поспішив одягти куртку, взяв сумку і, нагадавши, що приїде в неділю, швидко вискочив в коридор. Мати прослідкувала за ним, поки він спускався по сходам і, посміхнувшись, зачинила двері.
Час в інституті тягнувся, як вічність. Контрольну Коля уміло списав у товариша і нарешті з полегшенням на душі покинув це неприємне для нього місце. Попереду його чекали два веселих вихідних з друзями. Настрій піднявся, щастя знову повернулось і відчуття легкості намалювало за спиною невидимі крила.
Коля з радістю прилетів на зупинку. Пройшло півгодини, а автобуса все не було. Час летів далі, змушуючи юнака вже нервувати. «Що ж це за день такий?» - подумав він, ходячи зі сторони в сторону. Виявилось, що автобус поламався. Потрібно було чекати вечірнього рейсу. Товариші постійно телефонували йому, питаючи, коли він буде. Без нього свято було не свято. Коля завжди був душею їх компанії. Жодна зустріч не проходила без нього. Компанійська натура юнака притягувала до себе людей і тому навколо нього завжди було багато друзів і, звичайно ж, закоханих дівчат. Він це добре розумів і уміло цим користувався.
Але зараз могло статись так, що він вперше пропустить одну із самих великих вечірок. Його це дратувало. Він мав такі надії на ці вихідні…
Почало темніти. Люди роз’їхались, на зупинці уже не було нікого. Останній автобус теж не прийшов. Коля не знав, що робити. Він почав телефонувати своїм знайомим, які змогли б його відвезти за місто на дачу. Нарешті один його добрий товариш погодився. Коля повеселішав і почав чекати. На вулиці уже стемніло і стало зовсім прохолодно. Осінь сміливо входила у свої володіння. Юнак почав підплигувати. Змерз.
Раптом зупинився і прислухався. Хтось поряд шморгав носом. Коля озирнувся. Нікого. І тут він помітив, як в куточку ближнього будинку сиділа маленька дівчинка і плакала.
- Що це ще за новина? – пробурмотів юнак.
Перша думка, що з’явилася в голові, – це знову чергова халепа на його голову, на що був багатий сьогоднішній день. Йому не хотілось нікуди встрявати. Кортіло уже швидше до друзів.
І тут, ніби у відповідь на його думки, почав накрапати дощ. Коля озирнувся, чи нема кого поряд, на кого можна було б спихнути знахідку. Але на дворі не було нікого. Тяжко зітхнувши, він таки підійшов до дитини і, присівши поряд, запитав:
- Чому ти тут сама?
- Я загубилася, - скрізь сльози промовила дівчинка і заплакала ще більше.
- Тихенько, тихенько, - прошепотів він і доторкнувся до її маленької ручки.
Вона була немов крижинка. Дівчинка скрутилась калачиком і тремтіла всім тілом. Колі раптом стало її дуже шкода. Дощ не втихав. Юнак взяв дівчинку на руки і тут зіткнувся зі ще одним випробуванням – знахідка почала голосно верещати.
- Тихіше, що ж ти так кричиш? – промовив він, примруживши від ляскоту очі. – От халепа.
Він поставив її на ноги і почав розпитувати, де вона живе.
- Дома… - скрізь сльози відповіла дівчинка.
- Це дуже інформативно, - пробубонів хлопець і зняв із себе куртку.
Накинувши її на дівчинку, він хотів продовжити розпитувати її, але йому зателефонували. Це була мама. Давно він так не радів її дзвінку.
- Ти вже доїхав? – запитала вона.
- Мамо… - почав був він, але дівчинка, почувши це слово, заплакала ще голосніше.
- Синку, що там таке?
Коля швидко розповів їй ситуацію.
- Що ж ти тримаєш бідолашну на дощі? Вези її до нас додому. Ми щось придумаємо. Треба ж її зігріти, - почулися схвильовані нотки матері.
В цей час дівчинка ще дзвінкіше заплакала. У Колі розболілась голова: треба їхати на дачу, а тут дитина верещить, зараз товариш приїде, щоб його забрати, а мама каже, їдь додому.
- Хто сказав, що діти – це квіти? – бурмотів Коля.
Він підхопив дівчинку на руки і почав її заспокоювати, виглядаючи, коли приїде його товариш. А та верещала і постійно плакала, просячи:
- Хочу до мами! Мама!! Де моя мама?!!
- Ой, що ж робиться? Твоя мама… Хто знає, де твоя мама… Я б і сам хотів знати, де та мама!
Він почав танцювати, а дівчинка плакала ще дзвінкіше, одного разу навіть ляпнувши його рукою по лобі.
- Тра-ля-ля, тра-ля-ля… - співав він і підплигував, озираючись. – Як дурень…
Нарешті приїхав його товариш.
- Де тебе носить? – напав на нього Коля зі звинуваченнями.
А той оторопів і дивився, як товариш намагається заспокоїти дитину. Тут знову хтось зателефонував. Це були друзі.
- Де ти є? – почулося в телефоні.
Дівчинка не втихала.
- Тут я, тут! – роздратовано вигукнув він.
- Що там у тебе відбувається?
- Потім, все потім!
- Ти вже тато?
- Олю, це не смішно!
Коля вимкнув телефон і посадив дитину в машину.
- І що далі? – здивовано спитав товариш.
- Додому.
- До тебе?
- Ні, Сашко, до тебе! – гримнув Коля і почав заспокоювати дитину, яка від його крику знову заверещала. – Тра-ля-ля, тра-ля-ля… Сашко, ти знаєш якісь пісні?.. Тра-ля-ля…
- Ой лю-лі-лю-лі-ля, спи моє маля…
- Розумнішого нічого не придумав?
- Краще твого тра-ля-ля…
Так вони їхали всю дорогу. Тільки дівчинка потрапила до рук Миколиної мами, як тут же почала заспокоюватися, щось їй бурмотіти і розповідати. Тато зателефонував у міліцію і там дізнався, що батьки уже подали заяву про зниклу дитину. Зараз їм оповістять про знахідку і вони приїдуть по свою доньку. У Колі аж на душі полегшало. Він зайшов у вітальню, де його мама, укутавши дитину в теплу ковдру, поїла її гарячим молоком і годувала печивом. Тим печивом, від якого він сьогодні так вертів носом. Раптом йому ця картина стала такою теплою і рідною. Мама… Його рідна мама. Така ніжна і чуйна. Скільки її руки оберігали його від всіх незгод життя. Батько дивився на свою дружину і посміхався.
- Ти навіть помолоділа років на двадцять, - ласкаво сказав він. – Пам’ятаєш, як таким був наш Коля.
У юнака щось тріпонулось в серці і несподівано на очі накотились сльози. Незабаром приїхали батьки дівчинки. Молода жінка кинулась до своєї доньки і обняла з усім поривом тепла і ніжності. В ній він побачив ті ж самі люблячі, материнські очі. Молодий чоловік вертівся біля неї, теж намагаючись взяти доньку на руки. Після ріки слів вдячності, вони пішли. Двері зачинились, Коля поглянув на своїх батьків і посміхнувся. Щось в середині у нього змінилось, а можливо прокинулось…
- Ну що, тебе везти? – спитав Сашко.
Коля замислився і раптом відповів:
- Ні, я завтра поїду. Сьогодні хочу побути вдома.
- Точно? – здивувався його товариш.
- Так, дякую.
Він провів Сашу до дверей, зателефонував друзям на дачу, попередивши, що буде завтра вранці, і пішов на кухню. Там мама вже накривала на стіл. По середині стояв маленький тортик.
- У нас свято? – запитав Коля.
- Так, у нас сьогодні рівно двадцять п’ять років, як ми зустрілись, - відповів батько і поцілував свою любу дружину в почервонілу, як у дівчини, щічку.
Колі стало соромно, що він не привітав їх, хоча знав цю дату і те , що вони завжди її святкують. Хлопець зам’явся і не знав, що робити.
- Сідай, синку, - сказала мама.
- А я не приготував вам подарунка, телепень. Забув… - пробубонів він.
- Для нас ти – найбільший подарунок, - сказала мама і поцілувала сина.
- Вітаю вас, - сказав Коля і міцно обняв обох.
Коли ми дорослішаємо, ми відчуваємо власні сили і можливості, забуваючи, завдяки чиїй турботі ми все це маємо.
Цей вечір був для них особливо теплим і важливим. Коля зі смаком з’їв усе, що дала йому мама. Вони до глибокої ночі просиділи разом, переглядаючи старі фото і згадуючи минулі часи. Вони - одна сім’я, одне ціле.

_________________
Міно: - Я такий щасливий, - мрійливо. - У мене є група, ми дебютували, тепер якась графоманша пише про мене фанфик. Не життя, а пісня.
T.O.P: - Угу, - звів брови, покосившись на нового товариша і тепер колегу. - Подивимось, що ти заспіваєш після дебюту в першому її фанфику.

T.O.P.L.A.N.A
На початок Донизу
Переглянути профіль користувача http://clubfate.ukrainianforum.net
 

"Батьківське тепло"

Попередня тема Наступна тема На початок 
Сторінка 1 з 1

Права доступу до цього форумуВи не можете відповідати на теми у цьому форумі
Реліз-група ClubFATE :: ШУКАЄМО ТАЛАНТИ! СТОРІНКИ, ЩО НАДИХАЮТЬ! :: Авторські твори (неазіатського спрямування)-